Digital nomad: очікування / реальність.

Чи можна поєднати відпочинок у Майамі та продуктивну віддалену роботу?

CEO компанії Call Hard - Ігор Парінов розповів про свій досвід керуванням українською компанією з-за океану.

Бекграунд: я засновник аутсорсингового колл-центру Call Hard. Якщо коротко, то ми беремо на себе обробку вхідного потоку заявок інтернет-магазинів, з акцентом на кросс-продажi. В нас є кілька майданчиків по різних містах, і близько половини співробітників працювали віддалено ще до кризи.

Коли моїй доньці сповнилося півтора роки, наша з дружиною сімейна рада схвалила постанову про те, що треба реалізувати давнішню фантазію «зимівля на півдні». Летіти на усю зиму ми не ризикнули, обмежившись тестовим періодом у місяць.

Вибір припав на Майамі, бо в голові була ідея "робота + відпочинок = форева тугєза". В першу чергу, акцент був на тому, що це місто допоможе тримати робочій фокус:

1. З одного боку - це досить забезпечене оточення, яке наочно покаже, що таке справжній успіх,

2. З іншого - тут надзвичайні можливості в плані нетворкінгу,

3. В кінці кінців, це найдорожча подорож в моєму житті, що саме по собі стимулює активніше ворушити звивинами.

Перед вильотом, я планував орендувати місце в коворкінгу і виділяти мінімум 40 годин на тиждень на роботу. Але реальність внесла свої корективи.

З однозначних плюсів - нетворкінг. У Майамі і справді виходили дуже цікаві знайомства, завдяки тому, що місто приваблює не стільки стартаперів, які шукають фінансування, а людей, які вже досягли чогось і заробили на відпочинок :)

Така атмосфера стимулювала продумати стратегію на наступні 5 років, а пауза в кілька годин, поки Київ спить і термінові питання не виникають, дала можливість спокійно відбудувати кілька занедбаних процесів.

Проте, якщо винести за дужки конференції і невеликий сплеск стратегії, то сама ідея "багато й еффективно працювати з Майамі" не пройшла перевірку реальністю.

1. Різниця часових поясів. Майамі (GMT -4) має максимально незручний для роботи із Києвом час (різниця 6 годин).

Моя компанія працює 7 днів на тиждень з 8:00 до 22:00 за Києвом. Через кадрові перебудови (за пару днів до вильоту довелося розлучитися з 2 керівниками), час від часу доводилося підключатися на гасіння пожеж. А найнебезпечніші пожежі виникають, як правило, на початку робочого дня (~ 8:00 - 12:00 по Києву). 8 ранку Києва - це 2:00 ночі в Майамі. І щоб бути онлайн у ці найважливіші 4 години, потрібно не спати з 2 ночі до 6 ранку.

При цьому, можливо, працювати із Азії (різниця 4-5 годин в "плюс") було б зручніше, так як 8 ранку в Києві - це 13:00 у Бангкоку, що вже цікавіше.

2. Не отримуєш того, навіщо приїхав. Якщо дотримуватися вищезгаданого розкладу, то сон переходить на денний час (7: 00-15: 00). Захід сонця о 18:00. Який сенс їхати у теплі і сонячні краї, але при цьому, власне, не бачити того, за чим приїхав?

3. Втрачені можливості. Також доводиться враховувати той факт, що ти знаходишся в екзотичному місці з масою "точок інтересу", і не розвідати карту – значить, бути останнім йолопом, змарнувавши час та гроші.

Якщо, повернувшись додому, виявиться, що весь час було проведено в режимі нічної роботи (і відповідно денного сну), та при цьому навколо була купа класних можливостей і активностей, які були принесені в жертву ідеї "ну а що, приїхав же працювати", то раціональніше було б залишатися в Києві, і не вилупуватися із зимівлею. Працювати у Києві однозначно виходить краще.

4. Bro-science кореляції. З приводу роботи у Києві, Мінську та інших депресивних містах. Насправді в нас є величезна перевага щодо фокусу на праці.

У мене є bro-science теорія про те, що південні країни стимулюють відпочивати, аніж північні - працювати.

Кореляцію можна спостерігати як на рівні країн (ВВП на душу населення скандинавських країн вище, ніж у середземноморських), так і на рівні міст. Не можу сказати, що в Майамі панує атмосфера тотального релаксу, але це місто скоріше для тих, хто вже заробив, ніж для тих, хто ще заробляє.

Оптимальний режим вдалося знайти лише на четвертому тижні.

За необхідності – Скайп-колл о 01:00 за часом Флориди (це 8 ранку за Києвом) + готовність бути на зв'язку якомога раніше вранці (ранок там – це приблизно район обіду по Києву). Це точно не той розклад, який дав би можливість брати активну участь у, наприклад, масштабуванні бізнесу, але, принаймні, дає можливість підтримувати життєдіяльність.

При цьому мене рятували ті ж інструменти, що і раніше у Києві:

1. Щоденна звітність. У нас з ключовою командою є Телеграм-чат, де в кінці робочого дня кожен звітує про результати виконаної роботи. Керівники відділів продажів дають цифри, скільки замовлень підтвердили їх підопічні і з якими ключовими показниками. Рекрутер розписує свою воронку по кандидатах (контактів з кандидатами / співбесід / виходів на стажування). Такий простий формат безболісно прижився у співробітників, та дає мені змогу побачити типові проблеми у зародку.

2. Оплата за результат. 90% співробітників отримують оплату за результат, без ставки або погодинної оплати (і при цьому добре заробляють). Специфіка діяльності – продажі на вхідних лідах, - дозволяє це зробити. Завдяки цьому постійні витрати знижуються, а ефективність співробітника завжди відображається на його зарплаті.

3. Готовність довіряти. В моїй картині світу, щоб не зсунутися з розуму, потрібно повністю довіряти своїй команді, за умови, що у вас відбудовані зрозумілі показники і прозорі умови праці. Я не вірю у "бізнес на автоматі", чи легенди про вихід з операційки в малому бізнесі. І потрібно визнати той факт, що якщо вже бізнес за місяць моєї відсутності не розвалився - це, в першу чергу, шана команді і позитивній інерції попередніх років роботи, а не того, що дядько Ігор раптом навчився ефективно працювати в умовах зміщених часових поясів.

Якщо хочете відпочити - не обманюйте себе, будуючи картинку "буду круто працювати на відпочинку". У звичній похмурій обстановці сконцентруватися на роботі набагато простіше, а спроба поєднати відпустку і пересування гір одночасно, призводить до убогої і неповноцінної роботи та зіпсованого відпочинку.

Не можна бути напіввагітним.